В рамках психосоціальної підтримки учнів я б хотіла додати момент, коли новий учень вперше приходить до школи. Зараз я пишу це більше з точки зору українських дітей, але думаю, що для нового учня будь-якої національності знайдуться такі універсальні рекомендації.
У 2022/2023 навчальному році, коли ми почали активно відвідувати школи та організовувати групові зустрічі, ми часто говорили з дітьми про перші дні в новій школі. Важливою темою на той час було те, що більшість дітей відчували себе дуже дезорієнтованими, оскільки їх буквально «кинули» в нове середовище і вони жодним чином не були підготовлені до того, що там буде відбуватися. Іншими словами, діти не мали базового уявлення про структуру школи, не знали, де знаходяться важливі предмети, де можна знайти вчителя на перерві або психолога, якщо він їм потрібен. Дітям було важко запам’ятати імена однокласників та вчителів. А мовний бар’єр не дозволяв їм вільно ставити питання про важливі речі.
Тоді ми активно спілкувалися зі школами, які відвідували, про важливість хоча б ознайомчої прогулянки школою для нових учнів…
З того часу я маю трохи інформації, а точніше рекомендацій, що можна зробити, аби допомогти новим учням швидше адаптуватися:
Перше – це контакт з батьками. Ми з батьками часто говоримо про важливість підтримувати зв’язок з учителем/школою, щоб дізнатися, як дитина почувається в школі, які її успіхи і чи потрібна їй допомога. Ми також говоримо з учителями про важливість спілкування з родичами. Однак часто ми стикаємося з тим, що контакт не вдається встановити. Буває, що вчитель ігнорує батьків, або навпаки, батьки стверджують, що інформації від вчителя нуль, а потім в якийсь момент «Ваша дитина не вчиться і буде залишена на повторний рік».
Сім’я переїхала в іншу країну і записала дитину до навчального закладу. Однак активної комунікації між батьками та школою немає – чому? Чому батьки-іноземці часто не беруть активної участі у шкільному житті своєї дитини?
Занурення в іншу культуру є дезорганізуючим досвідом для всіх.
Найбільшою перешкодою може стати мовний бар’єр.
Мовний бар’єр може заважати деяким батькам та опікунам співпрацювати зі школою.
Також можуть існувати культурні відмінності, наприклад, у деяких культурах вважається неповагою ставити запитання вчителю. А деякі сім’ї можуть вважати, що неприпустимо говорити про труднощі дитини в навчанні або про те, що вона є дитиною з інвалідністю. Часто це пов’язано зі страхом втратити місце в школі або страхом осуду.
В інших випадках сім’ї можуть бути стурбовані своїм імміграційним статусом. Такі сім’ї можуть боятися брати участь у житті школи, тому що вони не відчувають себе в безпеці або не впевнені, чи можуть довіряти школі.
Хоча логічно, що батьки повинні бути максимально стурбовані навчанням та адаптацією своєї дитини, навіть прості та логічні речі можуть стати викликом для людини в умовах міграційного стресу (наприклад, інша система освіти або комунікаційна платформа – EduPage). Зрозуміло, що в ідеалі батьки повинні бути ознайомлені з цими моментами до переїзду в нову країну, але переїзд в нову країну не завжди є запланованим.
Більшість батьків часто очікують, що вчитель забезпечить перший контакт/інформацію.
Важливо, щоб вчитель взяв на себе відповідальність за перший контакт між батьками та школою. Важливо, щоб батьки відчували, що їхні діти важливі і що вчитель хоче їм допомогти.
Контакт між учителем і батьками можливий тоді, коли обидва усвідомлюють, що мають спільну мету – гарне виховання й освіту своїх дітей, яку можна досягти лише спільними зусиллями. Для цього вчитель повинен показати батькам, що він любить дітей такими, якими вони є, з усіма їхніми плюсами і мінусами, і що він зацікавлений в їхньому майбутньому так само, як і батьки.
Дослідження в США показали, що батьки, для яких ця країна є рідною, не беруть регулярної участі у шкільному житті, тоді як сім’ї мігрантів роблять це дуже рідко.(1)
Батьки-іммігранти також можуть відчувати себе менш бажаними учасниками шкільного життя, ніж батьки корінних жителів, і, як наслідок, можуть вважати, що вони не мають великого впливу на те, як ставляться до їхніх дітей або як їх навчають у школі.
Що може зробити вчитель:
Організувати першу зустріч з батьками на етапі подачі заяви. Якщо можливо, скористайтеся послугами перекладача для спілкування з батьками. Ви можете запитати керівництво школи, чи може школа надати таку послугу, або ж делегувати цей обов’язок батькам, поінформувавши їх про це. Існують також спеціальні організації, які надають послуги перекладачів на добровільних засадах. Важливо уникати використання дітей або інших учнів як перекладачів між школою та сім’єю.
Під час першого контакту важливо отримати базову анамнестичну інформацію: як дитина навчалася в рідній країні, що їй вдавалося добре, а з чим виникали труднощі, які її інтереси, чи мала дитина особливі умови навчання в рідній країні (особливі освітні потреби тощо). У цей час ви можете запитати батьків, як вони хотіли б підтримувати зв’язок з учителем (особисті зустрічі, електронні листи, телефонні дзвінки). ви можете запитати сім’ю, як вони хотіли б бути залученими до процесу і яка інформація їм потрібна для підтримки навчання їхньої дитини.
Ви також можете запросити дитину на цю зустріч, щоб вона могла познайомитися зі школою в невимушеній обстановці, побачити свій клас, а вчитель – познайомитися з нею особисто.
Варто подумати про те, щоб дозволити батькам бути присутніми в школі, де навчається їхня дитина, принаймні протягом певного періоду часу. Це зміцнить зв’язок між батьками та школою і певною мірою заспокоїть самих батьків, зменшивши напругу та тривогу. Це особливо важливо для молодших школярів.
У перший день, коли дитина щойно прийшла до класу, важливо, щоб учитель приділив достатньо часу, щоб привітати її та познайомити з новими однокласниками. У класі корисно використовувати стікери з іменами учнів та вчителів, щоб новий учень запам’ятав імена своїх однокласників і не боявся когось забути, звертаючись до них. У нашій роботі з дітьми було кілька ситуацій, коли діти розповідали нам, що вчитель виділив цілий урок, щоб привітати їх у новому класі, познайомити з однокласниками і поспілкуватися з ними. Однокласники приносили міні-подарунки для нового учня. За словами самих учнів, це дуже вплинуло на те, як вони тепер почуваються в школі.
Важливо показати дитині територію школи, щоб вона знала, де що знаходиться. Для цього можна попросити одного або кількох учнів бути помічниками нового учня (але тільки за їхньої згоди).
Важливо інформувати батьків про успіхи дитини і про те, як вона почувається в новій школі протягом першого часу.
Корисно обговорити з батьками можливі реакції дитини на події, тривоги та страхи, пов’язані з адаптацією, і те, як це відображається на її поведінці.
У такий період у них може бути погана успішність, труднощі з концентрацією уваги та пригнічений емоційний стан. Не потрібно вішати на таких дітей ярлик «проблемних». Важливо бачити в них особистостей, які реагують на втрату попереднього способу життя.
Якщо вчитель помічає, що новий учень вже тривалий час перебуває в новому колективі, але має труднощі з навчанням, складнощі у стосунках з однокласниками, емоційні проблеми, доречно обговорити з батьками можливі кроки та варіанти підтримки дитини (наприклад, перенаправлення до інших спеціалістів тощо).
Забезпечити все це можуть такі універсальні помічники:
Створення пам’ятки/пам’ятки «Новий учень у класі», «Новий незнайомець у класі» – це допоможе вчителю швидко зорієнтуватися, що робити у випадку появи нового учня. Наприклад, це можуть бути алгоритми розмови з батьками, послідовність дій, план вітального уроку із завданнями для учнів тощо.
Важливо також створити інформаційну картку – незнайомця в класі. Вона може містити основну інформацію про культурні та поведінкові звичаї країни, учні якої навчаються у вашому класі. Методичні рекомендації міністра освіти щодо навчання дітей іноземців (період оцінювання, специфіка навчальних матеріалів, мовна підтримка). Ви також знайдете контакти інших фахівців, які можуть допомогти вам, якщо у вас виникнуть додаткові потреби (перекладачі, групи підтримки, психологи, мовні центри тощо).
Якщо у вас велика кількість учнів-іноземців, вам варто подумати про те, щоб виділили особу, яка б виступала в ролі зв’язкового між батьками, учнями та школою. Як приклад – RTP .
Також важливо організовувати батьківські збори. Не лише офіційні збори, але й у формі зустрічей, чаювань, бесід (у нас також є хороший досвід зі шкіл).
Алла Плотнікова– координатор групи підтримки школярів України
(1) КРІСТІН ТЕРНІ, ГРЕЙС КАО. Перешкоди для залучення до школи: чи є батьки-іммігранти в невигідному становищі? Університет Пенсільванії.
